Здоров'я Цікаві люди

Не мовчи

У дитинстві нам часто казали – “помовч, бо ти ще маленький”, у школі – “май повагу до старших – мовчи”, в інституті – “краще свою думку тримай при собі, або мовчи, щоб гірше не було”….  Суспільство часто нав’язувало мовчанку, як інертність, щоб множити боягузів.  Чи варто тримати язика за зубами і в яких випадках це корисно –  вирішили запитати у психотерапевта Світлани Пушкар.

“Суспільству вигідні ті, котрі мовчать. Вони зручні для всіх. Легко бути зручним лише в тому значенні, що ніхто зайвий раз не чіпатиме. Але всі можуть користуватися такими людьми. Зручні не потребують уваги, нічого не вимагають, ними можна як завгодно крутити і не боятися, що за це щось буде”

– Сім’я та суспільство вчать бути «вихованими». Проте така вихованість – спотворена. Вона не передбачає навичок усвідомлення та виокремлення своїх потреб. Не вчить критичності до думок дорослих, слова яких діти приймають за істину. Ми то знаємо, що дорослий здатний помилятися. Сучасні діти потроху руйнують ці штампи вихованості, володіють своїми правами краще, ніж 20-30 років тому і ризикують говорити – відстоювати власні інтереси. Проблема не в тому, що мовчати погано, а в тому, до чого це призводить: наприклад, до булінгу, цькувань – у школах, сором’язливості, комплексів – в юнацькому періоді, нездатності піти власним шляхом – у дорослості. Суспільству вигідні ті, котрі мовчать. Вони зручні для всіх. Легко бути зручним лише в тому значенні, що ніхто зайвий раз не чіпатиме. Але всі можуть користуватися такими людьми. Зручні не потребують уваги, нічого не вимагають, ними можна як завгодно крутити і не боятися, що за це щось буде.

Кажуть, мовчання – золото.  В яких випадках справді краще помовчати?

– Там, де розмова вас не стосується. Де не питають вашої думки і чудово справляються без вашого втручання.

“Те, що пережите – більше не болить”

Про що здебільшого прийнято мовчати або замовчувати?

– Замовчують справжнє. Запитайте будь-кого «Як справи?». Одиниці скажуть щиро. Така картина добре помітна в соцмережах, де присутні дві реальності: одна у фейсбуці, інстаграмі, інша – на вулицях міста. Серед перехожих нема стільки щасливих облич, як в мережах –  де вони? Насправді, це складно – комусь довіритися та ділитися справжніми переживаннями. Тому люди, переважно, все тримають в собі, обмежуються фразою «все ок». Мовчать про сімейні стосунки, про важкість, невдачі, іноді й про щастя. Однак, через мовчання люди беззахисні, позбавлені підтримки інших, бо ззовні ж все добре.  Парадокс, але в нашому суспільстві прийнято мовчати навіть тоді, коли хочеться кричати. Люди себе стримують і причина цьому – засвоєні в дитинстві інтроекти про те, що просити підтримку погано, непристойно, невиховано.  Говорити з іншим дуже корисно. Як сум, так і радість легше переживати з кимось. А те, що пережите – більше не болить.

  “Емоції можна сказати жестами, проспівати, протанцювати, заїсти чи запити. Але про деякі – лише словами”

Мовчунам важко чи легко?

– Важко. Слова народжуються з емоцій і їх нема де подіти, якщо не виражати. Деякі можна сказати жестами, проспівати, протанцювати, заїсти чи запити. Але про деякі – лише словами. Зараз світ активно говорить про емоційний інтелект. Завдяки ментальним здібностям люди усвідомлюють та розуміють власні емоції та емоції тих, хто поряд. Відтак, здатні відчувати, розрізняти й проживати свої стани здорово для душі та тіла. Говорити важливо для здоров’я, як бачите.

 “Невиражені почуття залишаються в тілі й набувають форми стресу. А згодом людина відчуває їх у вигляді певних тілесних симптомів”

Як несказане впливає на стан людини?

– Невиражені почуття залишаються в тілі й набувають форми стресу. А згодом людина відчуває їх у вигляді певних тілесних симптомів. Наприклад, від несказаного болить горло, може з’являтися «ком». Від стриманої злості – печія, болі в шлунку. Про що говорить кожен симптом пояснює окремий напрям у психології й медицині – психосоматика. У психотерапії ми часто працюємо з психосоматичними проявами.

 “Я не знаю кращого рецепту, ніж говорити”

Про які проблеми варто говорити вголос?

– Про всі, які стосуються відносин між людьми: сімейних, дружніх, ділових і спонтанних міжособистісних контактів. Я не знаю кращого рецепту, ніж говорити. Але при умові, що ви здатні вести розмову конструктивно, без звинувачень, принижень, знецінення і перекладання всієї відповідальності на іншого.

З ким краще розмовляти про особисте?

– Я б тут робила акцент на те, з ким безпечніше. Поділюся з власного досвіду – з психотерапевтом. Він вміє так вести діалог, що вам від цього буде корисно. Але тут я маю на увазі сертифікованих фахівців у певному напрямі психотерапії, які не менше 6-7 років поглиблено вивчали його інструменти. Багато хто любить називати себе «психологом», тому до вибору фахівця варто підходити ретельно.

“Іноді люди бояться звертатися, тому що у психолога потрібно розкриватися. Це не так”

Хто ліпше зберігає таємниці? (батьки, рідні, друзі, колеги, священики тощо)

– Із поданих категорій надаю перевагу батькам, тоді священикам. Проте, гарантій немає, на жаль.

Знаю точно, що безпечно ділитися з тим, кому ви довіряєте та з психотерапевтом. Поясню, чому безпечно з психотерапевтом: якщо клієнт хоче мовчати про факти, то ми їх упускаємо, нам не критично їх знати, а працюємо лише з відчуттями, які вони викликали. Нам важливі емоції, а не історії. Іноді люди бояться звертатися, тому що «у психолога потрібно розкриватися». Це не так.

Як навчитися не мовчати?

– Зрозуміти, до чого це призводить, чим вас не влаштовує мовчання. Усвідомити свої потреби говорити: з ким, про що, що хочете отримати в результаті діалогів. Підібрати «їстівні форми» слів і речень для розмов. Якщо не знаєте як – можна навчитися. З клієнтами ми часто працюємо над тим, щоб відшукати адекватну форму для розмови.

Спілкуйтеся на здоров’я.

Новини

Follow Me