Подорожі Цікаві люди

Будні українських студентів у Польщі

Це історія Дарії. Вона – українсько-польська студентка. На запитання, чому саме Польща – дівчина знизує плечима і невпевнено відповідає:  «У пошуках кращого життя. Та й батьки так хотіли». Таких як вона в самому лише Любліні  майже 6 тисяч. Вивчає Дарія журналістику і соціальну комунікацію.  Як і більшість, живе в гуртожитку, підробляє і шукає себе. У себе на батьківщині, у Вінниці, вона пише вірші і видає авторські збірки. В Польщі, каже, часу на таке немає. Між парами – робота оператором в call-центрі чи кухарем в МакДональдсі. Літом – традиційний збір полуниці на люблінських полях.  Жартує, що кошики полуниці чи бургери зараз куди цінніші за вірші. Сумний факт, та оплачуються краще. Але Дарія не нарікає. Умови в Польщі дозволяють студентам розвиватись,  рівень життя дуже хороший, а кількість цікавих подій, фестивалів і зустрічей – не дають студенту засумувати.   А кожен навіть важкий і далеко не омріяний підробіток – це просто передмова, такий собі вступ до чогось дійсно великого і крутого в нашому житті, – констатує героїня моєї розповіді.

Ми сидимо в маленькому кафе з італійським характером, з виглядом на центральну вулицю і наш рідний відділ політології. Під акомпанемент Adriano Celentano й ароматного рістретто, я розпитую Дарію про її студентські будні і про що ж мріють такі як вона – «освітні емігранти». «Будні як у фільмах – не засумуєш. Тут тобі і лекції, і робота, і фестивалі з вечірками, кіносеансами, і просто цікаві зустрічі. В Любліні завжди щось відбувається, інколи хочеться бути в декількох місцях одночасно, щоб нічого важливого не пропустити.  Саме Люблін – називають багатокультурним містом і це заслужено, – ділиться дівчина.  А щодо навчання –  то мабуть, сесія – це найважче. Але якщо ти не пропускаєш пар, активний на заняттях, а не просто куняєш на останній парті – то навчання буде легким і цікавим.  Щодо корупції в навчальних закладах – то вона відсутня. Валюта, якою можна розрахуватись за іспити – власні знання і старання.  А як з якістю освіти? – запитую. «Польська система навчання часто нагромаджена непрактичними речами. Головне –  фільтрувати увесь  потік інформації, читати додаткову літературу, займатись самоосвітою і бути реалістом. Журналістика та схожі спеціальності – це мистецтво, яке не варто замикати в університетських мурах. В реальному житті все куди цікавіше”.

Ми багато сміємось і згадуємо про валізку з досвідом, що назбиралась за час нашого навчання. Смішні випадки на парах, неймовірні люблінські фестивалі, кумедні помилки в польській мові (бо куди ж без них?) і ці божевільні підробітки.

Згадую й про свій досвід роботи на заводі джемів і соків,  і роботу на касі в супермаркеті «Ашан». Дарія  ділиться спогадами про те, як побула в ролі маляра-штукатура на першому році навчання. А про що ж мрієш? – запитую. Дівчина на секунду задумується, робить ковток вже, мабуть, холодної кави: «Хочу писати сценарії, створювати власне кіно і подорожувати Сполученими Штатами Америки. Знаю-знаю, божевільна, але мрії, вони на те й мрії, аби бути шаленими”, – усміхається моя співрозмовниця.

Ми допиваємо каву, розбігаємось на лекції. Далі – робота і гуртожиток. Двадцятирічні мрійливі емігрантки. Для кожної з нас – Польща стала другою домівкою і лотерейним  квитком. Чи буде він виграшним –  розповім за якісь два роки…

Новини

Follow Me