Подорожі Цікаві люди

За сім тисяч кілометрів від дому

    Ваші асоціації, коли чуєте слово ’’Таїланд’’?  Первозданні пляжі та райські острови, ряди пальм та дерева з екзотичними фруктами, древні храми і неймовірний підводний світ. Це мрія чи не кожного туриста. Героїня нашого матеріалу уже півроку живе  у Таїланді. Проте моря ще не бачила, острови не відвідувала, підводний світ для неї ще таємниця. Тернополянка Юлія Чорна прихала у цю країну працювати. Шість місяців  жінка ділиться своїми знаннями та вміннями з тайцями, натомість отримує професійний досвід, черпає енергію для життя  і відчуває задоволення й радість.

Кава з імбиром

  Наша зустріч відбулася у затишній тернопільській кав’ярні.

– Мені, будь ласка, каву, – замовляє Юлія, – але якусь добру та цікаву. О, думаю, з імбиром підійде.

– То ви гурман? – питаю.

– Трохи є, – відповідає, – просто люблю добру каву. А в Таїланді з нею  складно. Поки віднайшла свою, довелося багато скуштувати, притому що  її вирощують на півночі країни. Та місцеві надають перевагу розчинній. Я таки знайшла своє уподобання. Купую у Чіанг Маї каву, яку вирощує плем’я акха – називається «акха ама». Знаєте, у Таїланді в мене дуже змінилися смаки. У Тернополі я починала ранок з кави й шоколаду. Зараз не їм солодкого. Там нема пляцків, особливо таких, як у нас, все більш натуральне – щось з рису чи кокосу.

Тернопіль – Нгао – 7320 км

   Юлія Чорна  – учитель англійської мови. Працювала в університеті, мала свою приватну школу в Тернополі, проводила екскурсії Україною. Вона все робила для того, щоб  жити й працювати вдома. Проте, хотілося розвитку, здобути більше досвіду. У 2016 році Юлія закінчила курси від Кембриджського університету, CELTA для викладачів. Цей сертифікат – міжнародна кваліфікація, з якою можна починати міжнародну кар’єру. Саме це і підштовхнуло кудись поїхати на роботу за кордон.

– У грудні 2016 почала активно шукати роботу за межами України, -згадує Юлія Чорна . – Всі люди були у святкових клопотах, а я мала по 6-8 скайп-інтерв’ю щодня. За два місяці таких співбесід 50 разів переписувала своє резюме! Та за цей час я уже знала, що хоче роботодавець, які запитання звучать найчастіше. І вже через два місяці я могла обирати сама, куди поїхати працювати, мені почали говорити ’’так’’. Перший мій вибір зупинився на Китайському центрі у провінції Фуцзянь. Його директор  – британка, яка 6 років тому переїхала до Китаю. Мені пропонували офіційну роботу, забезпечували харчуванням та житлом. Але у цій країні тоді відбувалися зміни в освіті, щоб стати викладачем, ти повинен був бути носієм мови. Мої документи там пролежали до квітня 2017- го, потім передзвонили і відмовили. Я, звичайно, засмутилася, бо уже налаштувалася летіти за кордон та не втрачала надії. Згодом отримала пропозицію щодо роботи у Таїланді. Навіть дві пропозиції. Обрала  школу в місті, де зараз працюю –  Нгао, провінція Лампанг, Королівство Таїланд. 1 травня повинна була бути уже на роботі. Купила квиток  в один бік  за 12 з половиною тисяч гривень.  Я знала, що  у мене контракт на 11 місяців і раніше  повернутися не зможу.

Перші враження

  –   Після нічних переїздів і перельотів я опинилася у Бангкоку.  Перше враження – це котел, у якому все вариться. Неймовірна спека, стійкі тайські запахи спецій і каналізації. Я зараз на  багато речей не звертаю увагу. Наприклад, коли ми йдемо на вуличний ринок, щоб поїсти, то там, звичайно, умови не для перевірок ревізора, але  вже звикла до того, що може і щурик, і мишка пробігти, і гекончик.   Перший день провела у Бангкоку. Відвідала кілька їхніх пам’яток, ввечері сіла в автобус, який мене мав довезти вже до мого місця призначення. Про автобус це окрема тема.  Я дуже люблю їздити в Таїланді таким транспортом на великі відстані. Автобуси  комфортні, є достатньо місця, сидіння розкладається і ти можеш собі прилягти. Тобі пропонують сандвіч чи капкейк. Зупинки через кожні 2-3 години, під час яких ти можеш відвідати ресторанчики – за автобусним квитком  їжа безкоштовна. Щодо цін . Якщо я їду з Тернополя до Києва маршруткою за 250 гривень, то за 350 грн у Таїланді  долаю значно більшу відстань і не голодна, не спрагла.  Дороги в них ідеальні. Уявіть, за 45 хвилин я їду автобусом 90 км.

Зустріла мене завкафедри школи  Шомпу з чоловіком. Коли приїхали на територію школи , побачила дерев’яні будинки, пальми, десь хтось щось пиляє, я чесно злякалася. Але, ввійшовши всередину, трохи заспокоїлася , бо умови були непогані.

Анубаннгао

–  Школа, в якій я зараз працюю, називається Анубаннгао (Панунійом) (Anubanngao (Panuniyom)), Anuban перекладається як дошкільний навчальний заклад.  Там є 6 класів і садочок для дітей  з 3 років.  Вона є опорною районною школою Нгао. У ній працюють четверо іноземців – одна китаянка, яка викладає китайську мову, і троє вчителів англійської – по одному з Росії і з Філіппін та я. Українців там ніколи не було і вони не знали про Україну взагалі нічого. Тепер я їх знайомлю з нашою культурою. Пам’ятаю,  як своїм дітям розказувала, що я з України і  вже наступного  дня  вони на карті її знайшли . Також діти дуже люблять, коли я щось показую чи розказую про свою країну, їх це мотивує до навчання. Відразу  всі хочуть гарно знати англійську мову і подорожувати, щоб заїхати до мене  в гості.

Гастрономія Таїланду

 –  Продукти на сніданок і на вечерю я купую, а обідаю завжди в школі. Довелося звикати до тайської кухні. Спочатку було дуже важко, у їхньому раціоні  це або просто  рис, або липкий рис, або вермішель з рису. Дуже мені подобається їхня вермішель, також з рису або з бобів.  Зазвичай, усе це  можна придбати  на маленьких базарчиках . Хоча є супермаркети, але це дорого. Однак, якщо ти житимеш у Таїланді і харчуватимешся продуктами із супермаркету, то  не відчуєш цю країну на смак. Їжа дуже колоритна, насичена різноманітними спеціями, гостра, навіть дуже гостра. Проте вона завжди свіжа. Це ще й недорого. За 20-25 гривень я ситно наїдаюся. І там буде м’ясо, багато овочів.  Це кухня здорового харчування. Звичайно, за умови, якщо не їсти смажені страви. Важко було звикнути до гострої їжі.  Раз в тиждень я її брала, закривалася у кімнаті і їла. Плакала, з мене котилося сто потів, але я їла. Я повинна була звикнути до цієї їжі, мені жити рік у цій країні. Тепер я вже не можу без гостроти, мені всюди не вистачає перцю чилі чи імбиру. Хліба я не вживаю. Там він дуже дорогий, за п’ять шматків треба заплатити 30 гривень.  Я харчуюся рисом, різними супами, салатами, м’ясом. Пробувала усе, що продають їстівне на їхньому вуличному ринку. Єдине, що не змогла себе змусити з’їсти – це личинки. Я не готова до цього. Також у травні у них такий сезон, що ввечері літають золотисті мурахи. Вони їх ловлять, а потім смажать. Це їхній дорогий делікатес, за кілограм хочуть 2 тисячі бат – це 1 800 грн. З м’яса тайці їдять свинину або курятину. Особливо цікаві та оригінальні стави у них зі свинини.

 У тернопільських ресторанах з тих салатів, що я пробувала, жоден не є тайським. Там таких немає. Найтрадиційніший називається – сомтам. Натирають зелену папайю, у ступці товчуть її з соєвим соусом, додають арахіс, помідори, перець чилі, маленькі крабики, інколи використовують  якийсь рибний фермент .

Серед тайських страв мені подобаються їхні смажені банани, саморобні цукерки. Таїланд неможливо уявити без дуріана. Він смердить гірше, ніж щось протухле чи здохле. Його розрізають, всередині консистенція нагадує тірамісу. Якщо його не нюхати, то він дуже смачний, щось таке вершкове, навіть відчувається динька. Проте не всі тайці його їдять, але ті, що мають таку сміливість – ним захоплюються. Коли ти його з’їдаєш, то післясмак у роті залишається такий, ніби ти їв цибулю.  Я також уже його полюбила. Цей фрукт завжди найдорожчий, ціна коливається залежно від сезону. З Таїланду дуріан вивозити не дозволяють, лише у вигляді цукерок або сушеним.

Моя робота

  –  У моєму контракті було написано, що я вчитель англійської  мови для дітей з початкової школи. Але я не знала, що буду вчити дітей всіх предметів англійською. Зараз я класний керівник 1 – го класу. Маю помічника тайку, яка працює з документами. Школа, у якій працюю – державна, навчається у ній 450 дітей. Є у нас програма MEP (Mini English Program), яка частково фінансується з бюджету, а частково за кошти батьків. Тобто,  кожного року батьки, які хочуть, щоб їхня дитина навчалася за цією програмою, сплачують 30 тисяч бат (22 – 23 тис. грн). Але їх нічого більше не хвилює. Це і на зарплату для вчителя, на канцелярські потреби, на книжки, на все. На початку навчання йду в спеціальний магазин зі списком потрібних речей, закуповую, а вже в кінці семестру школа розраховується.  Єдине, що батьки купують – це шкільну форму.  Таких класів у школі є два – це перший і другий, бо сама програма розрахована на два роки. Навчається 25 дітей. Решта класів – це звичайна школа, де батьки дають лише якусь мінімальну суму на потреби.

   

Я викладаю у цих платних класах за програмою MEP , це двомовна освіта, діти вчать всі предмети  англійською. Є в них і тайська мова, історія та етика. Ці три  предмети вчить тайка, решта – вчитель-іноземець. Мої уроки – англійська та математика. Щодня по 5 годин. Інші – комп’ютери, мистецтво, фізичну культуру та природознавство – навчає педагог із Філіппін. Ми (іноземці) отримуємо набагато вищу зарплату, ніж місцеві. Через те нас недолюблюють, не сприймають і  взагалі тайці – така нація, в  якій іноземець ніколи не стане своїм, а назавжди залишиться фарангом(іноземцем). Це чітко прослідковується у стосунках тайців до нас, коли постійно хочуть нам  нашкодити, підсміятися.  Чому ж вони не можуть вивчити англійську, щоб не наймати людей з інших країн? Я думала над цим питанням, але у нас в школі є 4 тайки, які також навчають англійської, та їхній рівень дорівнює знанням дітей. То про що мова.

Тайська освіта

   –  Навчальний рік у них починається 15 травня і 11 жовтня завершується перший семестр. Три тижні канікул і з 1 листопада вже стартує другий семестр, який закінчиться 31 березня. У квітні – місяць канікул. Що мені подобається в тайській освіті? Вона дає  більше практичних знань, ніж це робить українська школа. Наприклад, під час уроку діти на вулиці розпалювали вогонь і готували їсти. Також 20 годин, а це чотири тижні,  з учнями вивчали вимірювання довжини. Ми обміряли всю школу вздовж і впоперек,  у яких тільки не хочеш величинах.

У Таїланді ми працюємо за національною програмою. Проте кожен вчитель може  застосовувати і власну. Якщо бачу, що тему, на вивчення якої виділено 20 годин, діти вивчили за десять, то залишок  я ліпше використаю на інше. Там ніхто не прискіпується до цього. Директор може зайти на урок у будь-який час і це не означає, що треба вже боятися чи хвилюватися. Це нормально. У класах і по 35, і по 40 дітей.

Навчання починається о 8.30, але вчитель приходить на роботу о 7.30.   О 8 годині всі вишиковуються на шкільному подвір’ї. Там співають гімн, підіймають прапор, моляться і на завершення вчитель-іноземець має їх щось навчити або запропонувати якусь гру. О 8.30 діти розбігаються на уроки. Зранку є три уроки по годині, між якими немає перерви. Далі година перерви на обід.  І знову три  уроки по годині. Так до 15.30.  Обід безкоштовний об 11.30 для всіх. Також вони можуть собі докупити щось у їдальні.

Що мене вразило – діти у школі не користуються мобільними телефонами, вони залишають їх вдома. Під час перерви вони граються, розмовляють, бігають .

Вони інші

  – Тайці  дуже скритні. Вони ніколи не скажуть, що думають про тебе. В мене було кілька таких моментів. Я не знала, що на роботу не можна ходити в штанах. Ніхто мені цього не сказав, поки я сама не запитала. Я ж бачила, що дивляться на мене якось не так.  Мусила купувати сукню, але мала  проблему з розмірами. Тайки всі невеликі, а я  українка  соковита і нічого не могла придбати. У магазинах найбільший розмір 5 ХL не сходився мені в грудях. Одяг знайшла в іншому місті, там прикупила собі кілька сукенок, в яких зараз ходжу на роботу.

Я не можу сказати, що Таїланд багата країна і що сюди можна їхати на заробітки. Мене більше тут цікавить мій професійний розвиток, ніж зарплата.  Люди живуть, на мою думку, набагато бідніше, ніж українці, але вони якось раціональніше розподіляють свої кошти. Також менталітет у них зовсім інший. У нас, наприклад, якась проблема ще не сталася, а вже надумали собі десять. У перший місяць мені треба було змінити туристичну візу на робочу. І я сильно хвилювалася, щоб все вдалося, щоб документи прийшли. Мене заспокоювали –  все буде добре, що проблеми немає. У тайців є таких два поняття, як ’’сабай’’ і ’’санук’’. ’’Сабай ’’– здоров’я фізичне, ’’санук ’’– моральне, психологічне. Якщо тайцю не приносить задоволення те, що він робить , він того робити не буде ніколи.  Навіть якщо ти його клієнт  і прийшов до магазину, але створюєш стресову ситуацію, якийсь дискомфорт, він не буде тебе обслуговувати.  Ще вони дуже скритні, можуть запевняти, що все гаразд, а тим часом якусь відмову поставити. Та я навчилася у них  –  треба робити те, що приносить задоволення.

Свята без хабарів

   –  У  червні вони святкували День вчителя, який називається  ’’вайб кру’’ – поклонятися вчителю. Через нього вони вшановують будду. Кожен клас готував величезні композиції із бананового листя і квітів. Був урочистий концерт. Наприкінці всіх вчителів посадили  на стільці перед сценою, а діти з маленькими букетиками через весь зал ішли на колінах до вчителя і віддавали йому квіти.  У них всі заходи якійсь дуже щирі і красиві. Одна вчителька йшла на пенсію, діти  зробили коридор  і  коли вона йшла ним, то всі дарували їй троянди. У залі згодом  відбувся концерт  і святковий обід, все за кошти школи. Про хабарі та подарунки на ювілеї ніхто навіть і не чув.

 Не все так добре

  – Не подобається як працюють тайські вчителі. Вони приходять на урок з півтораметровою палкою. Діти бояться. У мене на уроках такого немає. Я їх навчила, що коли заходить вчитель до класу, треба встати і привітатися. Не подобаються ці щоденні шикування. Та й  зі знаннями могло би бути у них ліпше. Але причина в тому, що тайським вчителем може стати будь-хто з дипломом бакалавра. У них немає поняття вузькопрофільності.

Я змінилася…

   – Я дуже змінилася і мені зараз важко перебувати в Україні. Чомусь все здається сірим, незатишним і нещасним. Там також у людей є проблеми,  негаразди.  Мені  треба було поїхати туди, аби зрозуміти, що все, що відбувається у твоєму житті – це тільки твоє ставлення до цього. Наші люди у глибокій депресії і самі ще себе туди заганяють. Мої роздуми – не тратьте своє життя на те, що приносить великі гроші, але не приносить задоволення.  Я не поїхала на заробітки. Сьогодні такий світ, що ти мусиш бути мобільним, здобувати певний  досвід і ним ділитися. Мені цікаво було розвиватися у професійному плані. Я завжди вчилася і вчуся зараз. Людина, яка нічим не  цікавиться, завжди  матиме поганий настрій і їй буде нудно. Якщо ти дуже чогось хочеш, то життя так складеться, що ти це отримаєш.  Знаєте, я заміжня вдруге. Десять років була з дитиною сама і коли я зациклювалася над проблемою, що треба мені чоловіка, кохання, я отримувала поразки.  Як тільки відпустила ці думки, в мене з’явився прекрасний чоловік і зараз маю чудову сім’ю. Я  мала свій бізнес, але ніхто не знав, що у нічну зміну  підпрацьовувала, щоб заробити на оренду. Я змінювала  своє ставлення і завжди шукала позитив.

Клімат. Працевлаштування. Дозвілля.

  – Містечко Нгау, де живу, розташоване на півночі країни, клімат гірський. +28 градусів для них вже холодно, приходять у шкіряних куртках і в’язаних шапках, а я лише тоді можу дихнути. Щоб побачити, хто такі тайці, треба їхати сюди, на північ, у найглухіше село. Тут люди не знають, що можна туриста розвести на гроші, у них не прийнято називати вищу ціну на товар, як це роблять на півдні. Чого треба боятися – це укусів комарів, які переносять гарячку Данге . Але нею хворіють переважно тайці, та й на вікнах є москітні сітки, в розетці фумігатор. Також завжди треба дивитися під ноги, бо можуть пробігати скорпіони. Якщо людина не готова змінюватися і приймати такі кардинальні зміни у її житті, то їй буде непросто.

          За тайським законами, якщо роботодавець бере на роботу іноземця, він повинен написати пояснення, чому її не може виконувати таєць. Тому вибір невеликий. Якщо ти не знаєш іноземної мови, тобі в Таїланді нема що робити.  За ці півроку  навіть трохи вивчила  їхню мову. Це значно спростило життя і люди стали до мене зовсім по іншому ставитися. Особливого дозвілля там немає. Кафе чи ресторани закривають о 5 чи 6 вечора.

У планах – Таїланд

  – Я дуже  люблю подорожувати, половину своєї зарплати витрачаю на знайомство з країною. Таїланд дуже безпечний для одиноких мандрівників. Беру рюкзак на плечі і вирушаю. Хочу придбати мотобайк, тоді зможу дістатися в інші місця. Мій контракт закінчується 31 березня 2018-го року, але думаю про те, чи не залишитися мені ще на рік.

 

Руслана Стасишин

5 Коментарів

Натисніть тут, щоб опублікувати коментар