Цікаві люди

Ярина Винницька про перекладацькі секрети

Моя перша зустріч і знайомство з Яриною Винницькою відбулися при надзвичайно цікавій культурній події. Навесні цього року вона приїхала у Тернопіль, щоб представити власний проект – унікальний арт – бук, який став однією із кращих книг 23-го львівського форуму видавців, ’’Скриня. Речі сили’’(Видавництво Старого Лева). Тоді я й дізналася, що Ярина не лише журналіст, блогер, колекціонер, а й перекладач. Хто зачитувався допізна та ще й з олівцем ’’Їсти, молитися, кохати’’ Елізабет Ґілберт знайте, переклад українською зробила саме вона. Ще у доробку Ярини Винницької книжки Станіслава Ґрофа “Психологія майбутнього”, Пітера Брука “Жодних таємниць”, Екгарта Толле “Сила моменту Тепер’’. Над перекладом останнього вона працювала вже будучи співзасновником (разом із Юрієм Чопиком) видавництва Terra Incognita – першого українського спеціалізованого видавництва езотеричної, філософської, психологічної та мотиваційної літератури. І ось, коли Ярина приїхала у Тернопіль з новою презентацією дитячого арт- буку ’’Наречена’’(видавництво Terra Incognita ), я запросила її до розмови. Про перекладацькі будні, вдалий переклад і від чого залежить успіх книжки в інтерв’ю з Яриною Винницькою.

Пані Ярино, у вашому списку професій поряд з англійським філологом, журналістом, психологом є й така як перекладач . Як же ви обрали переклад чи може навпаки?

 Ми приходимо у цей світ цілковито готовими, сформованими особистостями. Дитина – далеко не tabula rasa, як ще вважали донедавна. Як говорив Сковорода, “не потрібно яблуню вчити родити яблука”. Так само і з людьми – кожен з нас приходить у цей світ з певними природніми здібностями. І я, скільки себе пам’ятаю, дуже любила Слово – читала, писала чи навіть укладала подумки казки вже тоді, коли ще й писати не вміла. Тому робота зі Словом – це мій “сродний труд”, мої “яблука”.
А оскільки так сталось, що закінчила спеціалізовану англійську школу та згодом факультет іноземних мов, то все життя маю справу не тільки з українським Словом, але й з англійським. Можна сказати, я наполовину українка, наполовину – англо-саксонка, адже англомовна культура мала значний вплив на моє становлення – від “Бітлз” до сонетів Шекспіра чи романів сестер Бронте. Тому вважаю, що радше Слово вибрало мене, а не я його.

Як ви можете описати сам процес перекладу – потрібно налаштуватися, відповідний настрій і багато словників навколо?

Переклад схожий на духовну практику – ранішній намаз, літургію чи сеанс медитації. Процес цей дуже монотонний і одноманітний, але “хто труду вклав досить, дивнії перли виносить”. У жодному разі не треба чекати на натхнення чи відповідний настрій. Це дуже ненадійні чинники, на них не можна покладатись. Переклад – це робота і як будь-яка інша потребує зусиль, самодисципліни. Але якщо це ваша сродна праця, то робота стає радістю.

Ваші замовлення на переклад, як ви їх отримували?

Я не отримувала замовлень. Я просто не здатна працювати на замовлення. Тепер ось отримую від різних видавництв, але у мене стільки власних планів, що працювати на когось я просто не маю часу. І взагалі мене неможливо найняти. Можу робити тільки те, що мені подобається, що люблю, у що вірю. Тому всі мої переклади – це моя власна ініціатива, моє власне захоплення текстами, які гостро захотілось перекласти і зробити доступними для українського читача. І навіть не це. Була радше гостра потреба близького контакту з текстом, який вразив, бажання просякнутись текстом, який зачарував.
У випадку зі Станіславом Ґрофом (відомим американським психіатром, засновником трансперсональної психології) це було особисте знайомство з автором і його психотерапевтичним методом. У випадку з “Їсти, молитись, любити” – одержимість текстом Елізабет Ґілберт . У мене було відчуття, що це я написала книжку. Зрештою, так і сталось, бо перекладач по суті створює книгу заново, речення за реченням. Ну, а Екгарт Толле – це одна суцільна любов.

Наскільки важливі досвід, знання, інші складові для перекладача саме художньої літератури?

Важливий досвід контакту з художнім словом. Простіше кажучи, треба багато читати. І читати особливо тоді, коли формується мовна картина світу. У дитинстві, у юнацькі роки. Бо потім буде пізно. Багато читати, а потім писати. Перекладач – це письменник. Не більше і не менше. Тому тенденція, започаткована видавництвом ОКpublishing, виносити ім’я перекладача на обкладинку книжки, як на мене, дуже точно передає стан справ.

Як часто доводилося шукати відповідне слово, аби вдало перекласти? Чи траплялися слова, до яких важко було підібрати переклад і ви придумували своє?

Мені процес перекладу дається нескладно. Слова самі течуть і укладаються у вербальні арабески. Проблемою може стати тільки переклад реалій – тих явищ, які є широковідомими у колективній свідомості однієї культури, але відсутні у культурі, на мову якої перекладаєш. Чи переклад термінів. Перед нами стоїть особливе завдання – сформувати понятійний апарат психології, психотерапії, езотерики українською мовою.

Чи не траплялися ситуації, коли хотілося трохи щось підправити в автора, переписати якийсь абзац або зробити переклад більш адаптованим до українського читача?

Перекладач перекладає мовою, якою він говорить у своєму житті, тому він адаптує оригінал, навіть не усвідомлюючи цього. А свідомо спотворювати думку автора, гадаю, великий перекладацький гріх і табу у гільдії перекладачів. У мене не було такої спокуси, бо все, що довелось перекладати – довершеного літературного стилю.

Переклад твору – це завжди слово в слово?

Переклад неминуче буде спотвореним оригіналом. Бо переклад – це мистецтво втрат. Неможливо повноцінно передати неповторну гру слів, алюзії на ті культурні явища, які присутні тільки в даній культурі, шарм звучання на тій чи іншій мові.

Чи залежить успіх книжки від вдалого перекладу?

Однозначно. Хоча успіх книжки – категорія, як на мене, дуже містична. Він, з одного боку, прогнозований, але з іншого – завжди непередбачуваний. Книжка вартісна може залишитись непоміченою, а щось цілком посереднє раптом стає популярним. Вона може вистрілити в одній країні і провалитись в іншій. Тому я досі не можу зрозуміти усіх складових успіху видання.

Як щодо уподобань автора і перекладача. Наприклад, коли ви не поділяєте їх з автором книжки або маєте антипатію до нього. Чи візьметеся за справу?

Ніколи. Я б не могла перекладати текст, який для мене не є ціннісним особисто.

Що важливіше у перекладі – зміст чи форма?

Це як праве і ліве крило. Неможливо визначити, яке крило важливіше. Якщо точно переданий зміст, але зроблено це кострубато, то такий текст буде важкостравним. Або ж навпаки – стиль письма може бути легким, втім текст може містити змістові перекручення. Важко сказати, яке з двох зол краще.

Чи слідкує автор за перекладами своєї книжки? Чи ви отримували відгуки?

Ми отримували відгуки хіба щодо дизайну перекладених. Правовласники Толле визнали, що наша обкладинка найкраща з-поміж усіх видань Толле. Сам Бернар Вербер був у захопленні від нашої версії його книжок. Оцінити якість перекладу для автора дуже складно, бо треба володіти мовою.

Автор колажу до перекладу Екгарта Толле – Ілля Стронґовський

 

 

 

 

Книжки, над якими ви працювали, мають лише один переклад в Україні? Якщо ні, то чи порівнюєте ви свій з перекладом іншого видавництва?

Ми працюємо з такими особливими авторами, як Ошо, Толле, які ще не були перекладені, тому першопрохідці на території езотеричної літератури. Порівнюю хіба з російськими перекладами і мушу сказати, що попри добрий їх загальний рівень, там трапляється багато помилок, саме змістових перекручень, а також спостерігається тенденція до спрощення, обрізання стилістичних фігур вихідного тексту. Я навіть понавиписувала помилки російських перекладів і на цьому матеріалі можна видати окрему книжку – посібник “як не треба перекладати”.

Чимало зарубіжної літератури на українському ринку можна знайти лише російською мовою або переклали невдало і видавництво зняло весь тираж. Що ви думаєте з цього приводу?

Це ще прекрасно, якщо зняли тираж. Втім, гадаю, такі випадки є великою рідкістю. Я б ті видавництва і таких перекладачів, які дозволяють собі перекладати ґуґл-перекладачем чи перекладати з російської англійські книжки, прив’язувала до якогось стовпа Перекладацької Ганьби. Бо одна справа, якщо ти помиляєшся, але робиш це щиро (і немає такого перекладача, який би не робив помилок). А зовсім інакше, коли свідомо женеш халтуру і зраджуєш читача.

Доброго перекладача зараз знайти легко?

Дуже важко. Більшість потенційних перекладачів вважають, що варто добре знати іноземну, і тоді ти вже перекладач. Нам на видавницво надходять резюме, то в першу чергу кандидати перераховують свої дипломи, сертифікати тощо. Як на мене, добре володіння іноземною – це по замовчуванню. Це навіть не варто обговорювати, бо і так очевидно, що перекладач має добре володіти мовою, з якої перекладає. Та, насамперед, він має добре володіти мовою, на яку перекладає. Це набагато важливіше. Тому володіння українською на рівні письменницького хисту є вирішальним у цій професії.

На фото – третій Президент України Віктор Ющенко ознайомлюється із книгами видавництва Terra Incognita.

 

На вашу думку, коли можна вважати, що переклад вдався?

Коли текст тече потоком, коли ти не шпортаєшся за неоковирні конструкції, як за каміння на дорозі, коли забуєш, що це переклад, коли забуєш, що читаєш.

Ваш доробок перекладів складається з досить цікавої літератури. Чи можна за цими книжками зрозуміти ваші життєві пріоритети?

Якщо взяти до уваги той факт, що я не перекладаю на замовлення, а виключно книжки, у які особисто вірю, тоді, глянувши на список перекладених видань, можна легко зрозуміти все про мене. Станіслав Ґроф “Психологія майбутнього” – це підручник для мандрівників у сфери трансперсонального , туди, де зустрічається наука і релігія. Елізабет Ґілберт “Їсти, молитись, кохати” – мандрівка однієї жінки у пошуках себе. Це книга- подруга, книга- психотерапевт, яку треба читати з олівчиком і розбирати на цитати (чи на мантри), які потім повторювати у важкі життєві моменти. Екгарт Толле “Сила моменту Тепер” – просто роздуми вголос, але це роздуми людини, яка досягнула вершини людської реалізації, і показує на власному прикладі, як страждання перетворювати на ресурс для власного росту і щастя. Є ще книжка відомого англійського театрального режисера Пітера Брука “Жодних таємниць”. Але вийшла вона у театральних збірниках, а не окремим виданням. Так, саме в той час я захоплювалась театральними практиками і займалась у театрі Леся Курбаса, і саме тому обрала її для перекладу.


На фото – всесвітньовідомий психіатр, засновник трансперсональної психології, автор методу голотропного дихання, дослідник ЛСД Станіслав Ґроф із дружиною Крістіною під час візиту в Україну.

 

Ось так, без замовлення видавництва, без пропозицій, кого б ви хотіли самі обрати, якого автора, яку книжку?

Я сам собі замовник, тому замовляю собі переклад наступної книжки Екгарта Толле “Нова земля”, біографій Станіслава Ґрофа і Стінґа. Пригоди духу чи біографії важливих для мене людей цікавіші за будь-які пригодницькі романи чи голлівудські блокбастери.

На фото – засновники видавництва Terra incognita Юрій Чопик і Ярина Винницька.