Здоров'я Новини

Право на вибір: інклюзія чи спеціальна освіта

Її сторінка у соціальній мережі рясніє світлинами синочка. На них Віктор щасливий, радісний, сонцесяйний. Його мама – тернополянка Лілія Музика щедро ділиться позитивним настроєм із людьми. Віктор на конях, на каруселях, в аквапарку, біля фонтанів. А ще дуже багато фотографій з вчителькою та зі школи. Ніби нічого дивного у цьому немає. Але це для звичайної дитини. У Віктора синдром Дауна. До 5 років був в інвалідному візку.

Я й познайомилася з цією родиною тоді, коли вона переживала не найліпші часи. Та цьому хлопчику неймовірно пощастило з мамою. Вона боєць. Після 4 операцій на ноги, дитина не те що ходить, а бігає. Їх приклад   надихає інших не опускати руки, бути впертим і витривалим у досягненні мети. Нині Віктор школяр Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи. Лілія Музика каже, що обрали саме цей заклад через те, що тут їм запропонували індивідуальне навчання. Інклюзивну освіту навіть не розглядали, бо для таких дітей, як її син навчання у звичайній школі давалося б непросто.

  •   Найважливіше у праці з такими дітьми – не нашкодити,-  говорить директор Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи Лариса Акменс. – Ми не маємо права на помилку. Ось навантажимо дитину, а чи може вона сприйняти цю інформацію. Є питання і до батьків. Чи не мають вони завищених вимог до сина чи дочки, бо хочуть мати дуже розумну дитину, а вона не може з відповідним діагнозом це навантаження тягнути. Результат роботи спільний – і батьків, і вчителів. Наша школа нині затребувана на ринку освіти. У нас є окремі спеціальні класи, є клас для дітей з важкими нозологіями та пропонуємо індивідуальну форму освіти.

За два роки навчання сина у цьому закладі Лілія Музика побачила позитивні зрушення у його розвиткові. Починали заняття з вчителькою вдома. Спочатку були найпростіші речі – як правильно тримати ручку, зашнуровувати черевики, пробували малювати.  Віктор тягнувся до вчительки і сумував за нею на канікулах. Тому, коли почався новий начальний рік, хлопчик з мамою уже їдуть до школи самі. Адаптація до навчання пройшла успішно.

  •    Вітя охоче їде сюди, займається, спілкується, – ділиться Лілія Музика. – Він став доброзичливим, більш активним, азартним, розвинулася фантазія, поліпшилися вимова та письмо. Мої очікування від занять – це, щоб дитина навчилася читати, писати, рахувати, отримала елементарні знання про життя. Я зараз дуже задоволена тими результатами, які є на сьогодні. Щасливий Вітя і я щаслива.

Велика заслуга добрих результатів у розвиткові дитини – це добрий  спеціаліст. А з такими нині є проблеми. Адже, щоб працювати з особливими дітьми, не просто бути звичайним учителем, потрібна спеціальна освіта. Нині директор Тернопільської спеціальної загальноосвітньої школи Лариса Акменс горда тим, що у її навчальному закладі половина вчительського складу – дипломовані фахівці.

Серед таких і Юлія Сімчук – вчитель від Бога, легко знаходить спільну мову з дітьми, має дві корекційних освіти, окрім педагогічної, – дефектолога і спеціаліста з фізичної реабілатації. У неї є велике бажання розвиватися і відчувати дітей. Віктор Рудакевич – її учень. Займається з ним півтори години з перервами. Вчить читати, орієнтуватися у навколишньому середовищі, формує математичні уявлення і трудові навики.

  •  Перший рік ми притиралися одне до одного, – розповідає вчитель- дефектолог Юлія Сімчук. – Віктор більше мовчав, працював руками. Цього року він уже розговорився. Також прогрес  є в письмі – букв ми ще не пишемо, але пробуємо елементи. Проте хлопець проявляє більше самостійності, коментує процеси, налагодилося із дисципліною. У школі з інклюзивною освітою він не зміг би навчатися.

У класах від 6 до 12 дітей, школа працює з 9.00 до 17.00, є групи цілодобового перебування. Не всі обласні центри мають такі спеціальні освітні заклади.

  • Звичайно, є проблеми, – погоджується директор Лариса Акменс, – але ми працюємо, ми хочемо стати школою європейського взірця. На все потрібен час. Спеціальна  освіта – це невеликі класи, корекційний процес, але в нас немає асистента вчителя і помічників вихователя. Мета нашого закладу – виховання самостійності. Я за те, щоб надавати  якісні послуги сім’ї, в якій є дитина з особливими потребами. Я за те, щоб з цією категорією дітей працювали спеціалісти. Якщо дитина знаходить себе у загальноосвітньому закладі , якщо для неї створено всі відповідні умови, якщо дотримуються усіх прописаних правил, то чому би і ні. Чому інклюзивній освіті така велика увага, а навчанню у спеціальній школі ні?  Не має бути перетягування. Ми  не маємо зараз говорити, чи інклюзія добре, чи погано. Держава має надавати різнопланові послуги і батьки мають мати вибір.

Задля навчання семирічної донечки Надійки Уляна Верста переїхала з Чорткова до Тернополя. Зараз вони винаймають квартиру в обласному центрі й щодня відвідують заняття у Тернопільському навчально-виховному комплексі №28. Надійка незряча, починала навчання тут із дитячого садка, зараз вона уже першокласниця.

  • Спочатку  їй було дуже важко, – спілкуємося з мамою Надійки Уляною,  – але з часом звикла і до дітей, і до вчителів. Правда, трохи не встигаємо з навчанням, потрібні додаткові заняття, але ми стараємося. Надійка має добру пам’ять. На уроках сидить з асистентом учителя. Також займається із тифлопедагогом, яка вчить її шрифту Брайля.  Читання і письмо йде у неї добре, а ось з математикою трохи гірше. Діти спілкуються з нею, беруть за руку.

Поки я спілкувалася з Уляною Верстою, до кімнати вбігла ще одна дівчинка – гомінка, компанійська з першої ж секунди нашого спілкування. Це  восьмирічна Іринка, яка щодня приїжджає сюди на навчання з мамою. Дівчинка незряча, у два роки через хворобу осліпла і набула ще інших неврологічно- генетичних захворювань.

  • Навчатися ми змогли лише зараз, – розповідає мама Іринки тернополянка Наталія Рига. – Також тут відвідували садочок. На жаль, хвороба прогресує і навчання дається нелегко. Іринка дуже комунікабельна, хоче спілкуватися. Дітки ще з насторогою дивляться на неї, вони  не звикли. Сподіваюся, що все буде добре.

Тернополянка Аліна Коцюб не бачить проблеми у тому, що у класі, де навчається її син Богдан, є діти з особливими потребами. На думку жінки, і здорові діти, і діти-інваліди швидше адаптуються до життя у нашому суспільстві. Поки їм цікаве спільне навчання. Вже вдома розказують Богданові про таких діток  і в чому їхня особливість. Підтримує Аліну Коцюб й бабуся Яни Єгорової, яка саме прийшла за онукою. Жінка за дружбу та підтримку, за адаптацію до соціуму і пізнання світу дітей – інвалідів. Адже здорові дітки повинні рости чуйними, добрими, доброзичливими, допомагати  і співчувати .

Ви знаєте як пощастило цьому навчально- виховному комплексу №28 із тифлопедагогом? Тетяна Гайтко – чи не єдиний в Тернополі спеціаліст, який навчає шрифту Брайля. І Надійка, і Іринка – старанні учениці Тетяни Василівної.

 

 

  • В Іринки трохи гірші результати, – каже тифлопедагог, асистент- вчителя ТНВК №28 Тетяна Гайтко, – бо пропустила багато, у Надійки значно ліпші – і читає, і пише, встигає за програмою 1 класу. Я навчаю п’ятеро дітей – трьох слабозорих, двох незрячих. Проводжу корекційно-розвиткові заняття, заняття  з соціально-побутового орієнтування, з  орієнтування у просторі і корекцію вад розвитку. У нас є співпраця між вчителем і асистентом вчителя.

У класі Катерини Гімли 23 учні, 4 з них – з особливими потребами.  За три роки спільного навчання  діти уже соціалізувалися, мають власні уподобання предметів, відповідно до їхніх індивідуальних особливостей. Також оволоділи навиками письма та навчилися читати. Головне для вчителя, зауважує Катерина Гімла, щоб діти отримували радість та успіх.

  • Ми працюємо за програмами, які адаптовані до програм загальноосвітньої школи, – мовить учитель початкових класів ТНВК №28 Катерина Гімла. – Спочатку здоровим дітям було важко, але зараз вони  допомагають особливим діткам, стараються цих учнів підтягувати у навчанні, залучають до спільної роботи. Дуже їм подобаються народні ігри, а ми стараємося, щоб вони завжди були у центрі уваги. У нашій школі цим дітям комфортно і майбутнє за такими закладами.

Інклюзивне навчання у ТНВК №28 започатковане п’ять років тому. Торік випустили 4 клас з такою формою освіти. Двоє дітей пішли у загальноосвітні школи, адже для Тернополя це вже не новинка і є можливість продовжити таке навчання у старших класах.

 

  • Сьогодні у нас 14 інклюзивних дітей на 4 класи, – розповідає директор ТНВК №28 Олена Шевчук, – хоча можна 12. Але у нас виникла така ситуація, що коли ми набирали перший клас, батьки не сказали про проблеми  своїх дітей. І вже у процесі навчання ми виявили ще учнів, які потребували саме інклюзивного навчання. Ми отримали дозвіл від відповідних органів  і нині всі діти успішно займаються. У нас працюють два асистенти на повні ставки і один на половину. Також маємо логопеда, тифлопедагога, дефектолога та психолога .

Важливий момент. У цьому закладі добре продумана послідовність дій. Вони працюють з дітьми – інвалідами з дитячого садочку. Тут є  дві групи компенсуючого типу, зараз їх відвідує 27 дітей. Вже наступного року хтось з них може піти у перший клас цього ж закладу.

  •   Я з того покоління, коли про таких дітей не говорили, – ділиться Олена Шевчук, – коли їх ховали, я це бачила на власні очі, я це пережила і вважаю, що нині такого не повинно бути. Те, що дітки здорові спілкуються з дітьми з особливими потребами, плюс для обох категорій. Це розширює їх світогляд, виховує толерантне ставлення і виховує їхнє серце. Вони вчаться співчувати, допомагати, розуміти. Вони стають людянішими. Ось у 4 класі є Софійка, вона сонячна дитина. Їй важко дається навчання, але вона має величезний досвід соціалізації. Дівчинка не боїться розмовляти з чужими людьми, вільно висловлює свої емоції. Діти опікуються нею, ставлення до неї прекрасне.

Даниною моді називає інклюзію директор обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Ірина Базилевська. За її словами, суспільство не готове до таких кроків, немає відповідного матеріального забезпечення у цих закладах, де впроваджують таке навчання.

 

 

  • Я часто бачуся з батьками дітей-інвалідів і з самими дітьми, – зауважує Ірина Базилевська, – спілкуюся і знаю, що таке наша сучасна школа.  Не можна травмувати хворих тільки через те, що це зараз модно. Чи бачимо сьогодні на вулицях нашого міста  розуміння до інвалідів, чи маємо толерантне ставлення до них? Не можна у непідготовленому суспільстві впроваджувати такі важливі кроки, як інклюзія. Наш Фонд фінансує  навчання дітей з інвалідністю у вищих навчальних закладах. Уже допомогли 41 дитині. І була така ситуація, що одного хлопця мало не виключили з інституту лише через те, що він не встигав відповідати на запитання  викладачів. Хоча має значні технічні здібності. Нашому суспільству потрібно ще років з 20, щоб дорости до інклюзивної освіти.

Цьогоріч Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг». Відповідно до нього особи з обмеженими можливостями мають право здобувати освіту в усіх навчальних закладах. За інформацією управління освіти та науки облдержадміністрації, у 2017-2018 навчальному році створено 96 інклюзивних класів, в яких навчається 140 дітей.

  Як бачимо, інклюзивна освіта, як і будь-який інший процес, має свої плюси та мінуси, та й думки опитаних різняться. Проте будь-яка дитина-інвалід або її батьки повинні мати право вибору – навчатися у спеціальних школах, у спеціальних класах при загальноосвітніх школах чи в інклюзивних класах середніх навчальних закладів. А держава має поважати рішення батьків і забезпечити дитину з особливими  потребами найнеобхіднішим.

 

Інклюзія у перекладі означає «включення». Це включення дітей з інвалідністю у навчальний процес, перебування їх у звичайних школах і садочках.
 

Руслана Стасишин

1 Коментар

Натисніть тут, щоб опублікувати коментар

  • Інклюзія має свої як плюси так і мінуси. Не кожна дитина з інвалідністю (особливо з розумовими порушеннями) буде себе комфортно почувати в звичайному класі. Але спецшкола у її теперішньому вигляді, на жаль, не є найкращою альтернативою у таких випадках. Щодо самого навчання, то на мій погляд, вимоги до учнів тут якраз дуже занижені. Хто з дітей ще може сам сприймати і засвоювати знання, той чогось навчиться. А кому потрібна стороння допомога у цьому – той практично “пролітає”. Контролю як такого тут немає. Як можна пояснити, що така велика кількість учнів з діагнозом “легка розумова відсталість” по закінченню спецшколи так і не вміють ні читати , ні писати, ні рахувати, тобто не мають елементарних знань? Звичайно, тут ще питання до діагнозу: адже різниця у соціальних виплатах між легкою і середньою формою суттєва, а отже є підгрунття для зловживань. Лікарі ще й лякають батьків: Якщо ми напишемо вашій дитині середню степінь розумової відсталості, то вас не візьмуть в садочок, до школи іт. д. Але насправді це зовсім не відповідає дійсності, звичайна маніпуляція.
    А що ж спецшкола? Батькам тут кажуть: “У вас завищені вимоги”.
    Мій син, у якого синдром Дауна, перший клас навчався в інклюзії і саме тоді він багато досяг. Зараз він вчиться в 4 класі спецшколи. І на жаль, його знання не покращились і навіть погіршилися. Так, йому тут більше подобається: він ” у своїй тарілці”, у нього тут є друзі, але вчитися він не хоче (напевно тому, що не дуже вимагають). На жаль є бгато батьків, які не переймаються знаннями своїх дітей. Також у спецшколі вчиться багато дітей з неблагополучних сімей, які просто “педагогічно запущені”. Звичайно для батьків цих дітей найголовніше, що тут безкоштовно годують і роздають “гуманітарку”. Але у школі передусім повинні давати знання! Так, в спецшколі зараз не передбачені асистенти і помічники, але цього потрібно добиватися, дбати передусім про учнів. У спецшколі на Сахарова є, наприклад, соціальний педагог, яка замість того щоб виконувати свої безпосередні обов`язки(допомагати адаптуватися і соціалізуватися учням), ходить по благодійних фондах, записує і фотографує батьків з гуманітаркою і потім все це ще й виставляється в соцмережах. Як на мене це м`яко кажучи не красиво і принизливо, не кажучи вже про те що не входить до її професійних функцій.
    Я переконана , що кошти повинні виділятися не лише на особливих дітей в інклюзії, але й на інші форми навчання таких дітей. Головне контролювати, щоб вони дійсно пішли на потреби дітей. В ідеалі ” гроші мають йти за дитиною” і батьки самі обиратимуть найкращі можливості для своїх дітей, адже зараз доводиться платити за додаткові заняття зі спеціалістами. Так, повинна бути здорова конкуренція, а не монополія і зловживання у цій сфері.

Новини

Follow Me